Тімоті Снадер: фашизм, рашизм і путінізм

Тімоті Снайдер – добре відомий американський фахівець-історик. І до того ж його спеціалізація чи науковий інтерес спрямовані саме на Східну Європу. То було дуже цікаво почитати, а потім ще і  подумати про те, що пан Тімоті написав. Бо зробити щось в руслі, пропонованого вченим, маємо разом з Європою і Америкою також і ми. І тому про це треба ще і поговорити. А почати можна із споминів, які й українській молоді, а американській публіці поготів можуть бути корисними для повноти картини.

Пострадянський фашизм

Колись, ще за часів СРСР, для нас, радянських дітей, що дивились кіно про війну, не було гіршого слова за «фашист». Так само і для наших батьків, які війну бачили не у кіно. Вона була частиною їхнього життя, реальними споминами. В когось про фронт, в когось про життя в окупації чи радянському тилу, але це була пам’ять народу. Радянського.

Втім, коли ми за часів перебудови вперше дізнались про пакт Молотова-Ріббентропа, спільний парад у Бресті, партнерство СРСР і Німеччини, скажімо, у підготовці офіцерів-танкістів чи у поставках до гітлерівської Німеччини радянських стратегічних товарів, то стало ясно, що не так все просто з тими фашистами.

Той, хто дав собі клопоту познайомитись з Концепцією фашизму, відразу розуміє: так, це рідні брати з нацизмом, але таки дуже різні. Чого ж Сталін волів ховати від радянських людей правду? Бо Гітлер - це соціалізм. Пропонований німецькому народу від імені робітничої партії. Як це пояснити радянським людям? І тут помітили, що фашизм – містичний і незрозумілий (ну як «орки») набагато краще пасує для завдань масової пропаганди. Нацизм замінили на фашизм – і спрацювало. І під час війни, і пізніше, аж до того моменту, як СРСР почав розвалюватись.

Втім, ця підміна працювала не тільки в СРСР, бо його друзі в країнах соцтабору або комуністичних партіях Заходу користувались тим радянським міфом. Крім Німеччини, де всі не просто розуміли, а скуштували саме нацизму, а не фашизму повною мірою.

А на пострадянському просторі слово фашист так і залишилось дотепер у свідомості людей замінником нацизму. І вже сьогодні, коли Путіну були потрібні найгірші, найстрашніші для росіян слова для позначення його ворогів в Україні, то краще за «фашиста» він нічого не знайшов. І треба сказати, що смолоскипні марші нічним Києвом багато йому в цьому допомогли. Цілком можливо, що навчили наших активістів тим акціям саме агенти Путіна. Ну щоб Європі нагадати Нюрнберг. Ні, не процес, зловісні паради, нічні тевтонські вправи. І показати обличчя сучасної України.

Так само і наші націоналісти, яким потрібно було в свою чергу означити їхнього ворога в Москві, гірше за фашиста нічого не знали. Бо вчились же в тій самій радянській школі, що і Путін.

Тімоті Снайдер підкреслив: щоб здолати фашизм, його треба розпізнавати. Відтак перший крок в цьому процесі: відсунути італійський фашизм на полицю історичного минулого і взятись досліджувати сьогоднішні події і сьогоднішніх політиків в їх справжніх ідеологічних визначеннях. Тому маємо зазначити, що фашизм на пострадянському просторі – це не ідеологічне явище, а… навіть слова не підберу, потрібен науковий аналіз з боку політичних психологів, дослідників міфів і міфологій.

Пострадянський націоналізм

… виконав історичну місію: розвалив СРСР. В Росії це був Єльцин, а в Україні Народний рух за перебудову. За повної підтримки усього народу чи більшої частини електорату. Націоналісти у боротьбі з партократами за державну незалежність називали себе демократами, але ж, підкреслимо: націонал-демократами. Тобто, як світоглядна база декларувався ліберальний націоналізм чи націоналістичний лібералізм. Можливий шлях розвитку для України полягав в розбудові на платформі Руху консервативного і соціалістичного націоналізму. Але, що вже зробиш, не змогли, треба це визнати. Віддали країну різнокольоровим позаідеологічним популістам.

Путін без сумніву є нащадком справи Романових (православ’я, самодержав’я, народність) і СРСР (радянський народ). Втім, його націоналізм – імперський і тоталітарний – цілком заслуговує на свою власну назву: путінізм. А сам пан Президент на почесне місце поруч з Беніто Муссоліні і Адольфом Гітлером саме як фундатор окремого різновиду націоналізму. Вартого, звісно, наукового вивчення і визначення.

А от український націоналізм, мабуть, окремої назви поки ще не заслуговує, не окреслився виразно. Нема лідера, нема партії, не рушили націоналісти далі дуже примітивної програми: по-перше, зруйнувати Орду, по-друге, українізувати російськомовних. Громадяни, звісно, мають право ходити по ночах із смолоскипами, якщо мають дозвіл мерії, але для того, щоб взяти участь у формуванні політичного спектру сучасної європейської держави, потрібно щось більше. То, може, наслідуючи Донцова, який намагався адаптувати до українських умов французький інтегральний націоналізм, треба їм вчитись у пані Марін? Та і у того ж Степана Бандери, який підкреслював потребу у системній політичній роботі серед населення.

Втім, не тільки ж націоналісти не долучились до формування в Україні сучасної політсистеми. Церкви, конфесії не дали країні християнської демократії як реальної політичної сили – ділили майно, бавились у томоси. Так само соціалісти й соціал-демократи десь зникли з політичного обрію. Профспілки? Ні, тиша.

А ми, виборці, дивились на вправи наших політиків й чухали в потилиці… І саме за нашої мовчазної участі вони довели до війни. Бо ж відповідальність за неї з Путіним поділяють і наші Президенти – як Янукович, так і Порошенко з Зеленським. Внесок кожного з них конкретний, але безсумнівний. Вони не запобігли, починаючи з 2014 року такому розвитку подій, вони не знайшли рішення, не вирішили цю проблему країни. Бо не навчились працювати саме як відповідальні політики, а не політикани. Вони не навчились керувати країною, а ми – контролювати їх в цій справі.

То що робити?

Відтак, не з фашизмом треба нам буде воювати, коли виженемо росіян. Треба вчитись будувати сучасну європейську країну. Почати можна з обговорення статті пана Тімоті.

 ---

Цей текст стояв на миколаївському сайті, який путіністи зруйнували. Ну ми ж люди незламні, відновились, бо до питання весь час повертаємось по різних форумах.

Продовження.