Євген Зільберт

... подав у своєму Фейсбуці цей малюнок ще до війни, у 2019 році:

Ну і, звісно, супроводив його певним текстом. Про це далі, але автора вже нема з нами, то чи етично обговорювати його пост? Я думаю, що так. Що автор був би не проти. Більше того, він би подякував своїм друзям, що вони його пам'ятають, залишаються з його думками, пропозиціями, працюють з ними. Теж питання сучасності, з часом акаунти людей, що вже пішли, будуть зустрічатись все частіше. Маємо і про це подумати?

Отже, зацитуємо пана Євгена (з невеличкими покращеннями формату):

ПОВОРОТНИЙ ПУНКТ

Ми вже писали про те, що наша влада є віддзеркаленням суспільства. А що таке ВЛАДА? За загальним визначенням це здатність впливати на явища та події.
Починаючи з радянських часів для нашого суспільства влада була групою людей, які фактично БЕЗ УЧАСТІ ГРОМАДЯН опікувалися їх долею. Тобто, люди, які отримували владу, вирішували, як нам жити. За радянських часів можновладцями була партійно-радянська еліта, за часів незалежності сформувалися еліта великого бізнесу та його найближчого оточення.
Вже майже сто років українське суспільство живе в умовах існування пільг для отримання благ елітою і обмеженого доступу до благ для всіх інших громадян. Ключовим моментом тут є практично безконтрольне володіння і розпорядження ресурсами країни ‒ її (країни) «елітою». І цю безконтрольність породило саме суспільство внаслідок своїх властивостей, головною з яких є патерналізм ‒ система політичних відносин, принцип державного управління або політична практика, за якої одні політичні суб'єкти поводять себе до інших як «батько» до «дітей» в патріархальній сім'ї. В Україні в цій системі слово «батько» відображає сподівання народу, а насправді його треба замінити словом «байдужий вітчим».
У квітні ми отримали нового президента. Чи стане це поворотним пунктом в історії розвитку нашого суспільства? Чи зможе «новообраний» щось змінити? Зможе, якщо суспільство саме різко зміниться, розуміючи, що «батьком» повинен стати не В.О.Зеленський, а система відносин, у якій народ буде реально впливати на явища та події.
А тепер уявіть собі, що на явища та події починаємо впливати ми, громадяни, із своїми ідеологічними, матеріальними та іншими протиріччями, своєю у більшості соціальною некомпетентністю. Чи зможемо ми приймати зважені та ефективні рішення, виходячи з принципу відповідальної свободи? Не кажемо вже про недосконалість існуючих механізмів прямого народовладдя.
Одвічне питання – «Що робити?». Відповідь проста – працювати. Коли у нас руйнується хата, ми ж не чекаємо доброго дядечка, щоб цю хату полагодити? Так і тут. 

По-перше, треба спонукати нового Президента та стару еліту діяти разом. 

По-друге, треба формувати і сформувати конкурентне суспільство: проголосити пріоритетом інновації і вільний доступ і забезпечити ці пріоритети. 

По-третє, прискорити децентралізацію, утворюючи дієві територіальні громади, які б відповідали згаданому принципу відповідальної свободи.

Якщо ми створимо істотну кількість реальних, активних, компетентних інститутів громадянського суспільства, ці кроки стануть виконуваними. А як ні, то - ні. Для початку давайте спробуємо спонукати новообраного Президента серед інших, безумовно важливіших питань, реанімувати Національну стратегію розвитку громадянського суспільства, затверджену Указом Президента, яка має бути реалізована до 2020 року.
Будемо вдячні за вашу думку з приводу написаного, бо це – тільки наше бачення, і, можливо, ми у чомусь помиляємося.

І тепер коментарі:

1. Автор малюнку сумістив дві різних моделі: цикл Кюблер-Росс і модель Демінга. Чи, може, просто цикл проектного менеджменту аналіз - план - реалізація. Життя, звісно, складніше за будь-які моделі чи схеми, втім, ми ж хочемо реалізації? То маємо не забувати про аналіз і план (вивчення?). Нехай і після депресії.

2. Про нашу владу більше тут. Я особисто цілком згоден з тим, що пише пан Євген, але в книжці науковці подають тему, звісно, більш фундаментально, як фахівці.

3. Соціальну некомпетентність більшості наших громадян, що її згадує автор, я б уточнив як соціально-політичну. Бо влада, про яку ми говоримо - місцева, регіональна, національна - це продукт саме суспільно-політичних процесів. Ну а влада художника чи поета, філософа, що впливають на людей, це дещо з іншого дискурсу.

4. Дуже підтримую щодо роботи. Навіть згадаю тут про "лупати сю скалу".

5. Програму з трьох пунктів не підтримую. Програма має бути для нас самих, а не для посадових осіб чи депутатів. Вони мають формувати свої програми, а ми, громадяни, свої. 

6. Друзів пана Євгена, а надто пані Ірину Кононову (ну вже ви з нею познайомились, як на посилання ходили) запрошую в цей блог у якості авторів. Це перший крок моєї програми-пропозиції. Зрозуміло, вони мають тут написати, що думають стосовно всіх цих питань, що ми їх зачепили в дискусії з паном Євгеном. А може в Фейсбуці? Ну там, біля спогадів. Можна й так. Але краще тут. 

Але є і другий пункт плану чи програми. От погляньте. Спробуйте Вінницю. Не працює? Це тому, що  втрачено акаунт, в якому для Вінниці я запускав сторінку Академія третього віку. То тепер хтось же має її відновити? Дуже просто. І дуже перспективно, погодьтесь, для тих питань, що їх ми тут обговорюємо. Бо де ж це громадські активісти-пенсіонери мають здобувати політичну освіту? Де мають дискутувати про свої проблеми, свої плани щодо своїх об'єднаних тергромад? Ну і вінничини загалом, чому тільки пенсіонери. По міських форумах? Е, там не виходить, нема там свободи слова. Бачте, доводити цю тезу чи сперечатись  з модераторами тих форумів - це ж не продуктивно. Набагато простіше завести собі Академію і там працювати з зацікавленою аудиторією з питань політичної освіти. Як на мене.

17.5.26 Переглядів: 5