Ян Чарнецький
Найбільшу кількість українських біженців після 24. 02. 2022 (2, 5 мільйони) прихистила Польща. Четверта частина з них вже працевлаштувалась в РП. Хоча більшість мігрантів на Батьківщині – в Україні роботи не знаходила. Двісті тисяч громадян Польщі володіють подвійним громадянством: українським та польським/1/. РП також є лідером дотично постачання в українські міста гуманітарної продуктової допомоги.
І до українців, і до поляків починає приходити розуміння того, що мова ворожнечі між дома найближчими націями/2/ штучно нав’язувалась російською імперією та їх агентами протягом останніх трьох сторічь/3/. Мовою ненависті є застосування виступів, публікацій чи іншого поширення інформації, яка генерує агресію, що скерована проти людини, групи осіб за ознакою раси, національності, релігії, статі тощо. Ненависть особливо квітне під час війни.
Мова ворожнечі - поширення інформації, що суперечить принципу рівності людей. В Україні базова аксіома усіх міжнародних документів зафіксована в ст. 21 Конституції: «Всі люди є вільні й рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними».
Ми, на щастя, забуваємо поширення через медіа «мови ворожнечі» в україно-польських відносинах, організоване за президентства В. Януковича. Нагадаю осучаснені стереотипи про «імперську суть поляків», «масові вбивства мирного польського населення українцями», «вічні територіальні претензії катів українського народу» тощо/4/.
Політики, письменники, громадські діячі обох країн починають усвідомлювати, що українці та поляки є найріднішими, найближчими націями/5/ за всіма можливими показниками.
Як з’ясувати національну приналежність людини, один з біологічних батьків котрої належав до польського етносу/6/, а інший – до українського? Євреї протягом останніх двох тисяч років національність особи встановлюють виключно за національністю матері. Середньовічна Європа сповідувала протилежний порядок. Теперішня стадія людства визначає гендерну рівність в якості невід’ємного атрибуту цивілізації. Тобто, будь-яка видатна особа, батьки якої належали до двох різних національностей, є рівним чином предметом гонору обох народів/7/.
Щонайменше п’ять королів Польщі були напівукраїнцями. Зокрема, поляко/українцями вважали себе два найвидатніші польські королі, котрі врятували Європу. Це Wladzsław II Jagello (1362 – 1434 р. р.), засновник династії Ягеллонів, герой Грюнвальдської битви 1410 року, серце котрого за його заповітом поховане в м. Городок, Львівської області, та Jan III Sobieski (1629 – 1696 р. р.), герой Віденської битви 1683 року. Обидва королі є прямими нащадками короля Руси/України Данила, котрі вільно володіли тогочасними польською та українською мовами. Вони доклали багато особистих зусиль, щоб РП (Rzeć Pospolyta) стала не лише державою двох народів: польського та литовського, а й перетворилась на „Спільну Справу” трьох націй: поляків, українців, литовців.
До слова, руський король землі Галицької Данило, померлий в 1264 році, був старшим сином князя Романа Мстиславовича та Анни. Його предками по батьківській лінії були Володимир Мономах й об’єднувач Польщі Болеслав Кривоустий, по материнській – константинопольські імператори. Тобто, в жилах усіх найвидатніших королів Польщі та України текла і українська, і польська кров, говорячи історичними штампами.
Так само спільними і для українців, і для поляків є історичні постаті з родини Шептицьких чи Римського Папи Яна Павла ІІ (Кароля Войтили). Jan Paweł ІІ (1920 – 2005 р. р.) володів українською мовою, позаяк його мама Емілія Качуровська була українкою з Тернопільщини.
Нереально в одній статті перелічити більше чотирьох сотень видатних письменників, малярів, скульпторів, поетів, учених, котрі народились в Польщі та Україні чи мешкали на відповідних етнічних землях братніх націй/8/ і стали гордістю українського, польського народів.
Складно описати внесок польських меценатів, архітекторів в те історичне обличчя, котре мають відомі українські міста. Граф М. Потоцький побудував Почаївську лавру, фінансував спорудження в Україні майже тисячі храмів. С. Жолкевський збудував м. Жовкву. Я. Тарновський заснував м. Тернопіль. Архітектор, меценат В. Городецький спорудив три десятки будинків історичної частини Києва. Архітектор В. Домбровський – автор будинків центру Одеси, костелів в Миколаєві, Херсоні, Житомирі. Про внесок поляків у вигляд нинішнього Львова варто писати окремо.
Так само важко здолати і стереотипи, котрі насаджувались віками. Приміром, про «жорстокого завойовника» Галичини, польського короля Казимира ІІІ Великого. Спочатку треба поцікавитись тогочасним правом феодальної Європи, щоб зрозуміти – Казимир разом з іншими родичами мав законне право на успадкування Руського королівства Романовичів. Він в другій частині 14 сторіччя виявився лише спритнішим за інших. «Жорстокого» завоювання не було, інакше були б не менш жорстокі повстання проти чужоземця. Не було і кордонів державних чи напівдержавних утворень в теперішньому розумінні. Казимирівська політика відповідала тодішнім європейським династичним традиціям.
Ще один стереотип стосується твердження, що «кат українського народу» часів Хмельниччини (котрі радянська історіографія помилково називає національною революцією) Ярема – Міхал Вишневецький (1612 – 1651 р. р.) був етнічним поляком. Цей феодал, батько польського короля Міхала І Корибута Вишневецького, користувався польською та українською мовами. Позаяк був етнічним українцем. Тобто, найбільшу кількість повсталих проти шляхти (як польської, так і української) українських селян знищив етнічний українець Я. Вишневецький з українського роду Вишневецьких – засновників Запорізької Січі. Якщо українці вбивали українців, то це некоректно кваліфікувати як національно-визвольну війну/9/.
Мова ворожнечі та навіть непорозумінь між українцями та поляками взагалі зникне, як тільки прийде усвідомлення, що поляки й українці є одним народом/10/, з двох близьких етнічних груп, котрий створив дві держави. Рідніших націй, аніж українці та поляки, в природі не існує. Навіть в порівнянні з чехами/словаками, німцями/австрійцями, іспанцями/португальцями. Не росіяни та українці – один народ, а українці з поляками є отим «єдиним народом», про який продовжують розповідати російські пропагандисти. Називаю спільні риси братніх націй/11/.
Серед поляків ІІ групою крови володіють 39 % громадян, серед українців цю групу мають 40 % осіб. Третьою групою крови володіють 20 % етнічних поляків та 18 % етнічних українців. Форма черепу, колір шкіри, очей, середній зріст, національна кухня - спробуйте зовні відрізнити поляка від українця. Це неможливо зробити.
Релігійна толерантність, яка дозволяла в Галичині чи Волині, приміром, вільно укладати шлюби між представниками двох націй. Нові родини підлягали лише подвійній реєстрації: в польському костелі та українській греко-католицькій чи православній церкві.
Подібність мов. Українська мова є на порядок ближчою до польської, аніж до російської. Будь-який поляк розуміє українця і навпаки. В цих мовах існує однаковий принцип утворення шляхетних прізвищ для поляків, українців. Та й національний гімн в обох народів починається практично однаковими словами.
Більшість населення України та Польщі є християнами. Поляки з українцями майже одночасно (в 966 та 988 роках, відповідно) прийняли християнство, до розколу Апостольської Церкви на західну та Східну. Обидві нації розуміють, що спільна Європа – це в першу чергу спільні моральні закони, а не економіка чи спільна грошова одиниця.
Поважне становище жінки в українському й польському суспільстві. Лише в цій частині Східної Європи жіноцтво завжди мало стільки прав, скільки російські жінки не мали і не будуть мати ніколи. Особливо враховуючи чисельну перевагу мусульман серед населення РФ, прогнозовану в найближчому часі.
Україна й Польща, на відміну від північно - східного сусіда дотримуються угод про непорушність кордонів Європи після другої світової війни.
Пріоритет прав людини в РП та намагання будувати правову державу в Україні кардинально відрізняються від ситуації в тоталітарній РФ.
Польща та Україна є єдиними європейськими країнами, де ще з часів середньовіччя керівників існував принцип виборності влади. Поляки обирали королів (1573-1795 р. р.), українці вибирали гетьманів.
Україна та Польща довго і виснажливо боролись за власну незалежність в 18-20 сторіччях, в основному – з росіянами. Саме Росія (Московське князівство, Російська імперія, СРСР, РФ) неодноразово знищувала еліту польської та української націй.
Найбільші чисельні втрати населення у другій світовій війні понесли Польща та Україна.
Поляки є найбільшою слов’янською нацією, що використовує у власній писемності латиницю. Українці є найчисельнішою слов’янською потугою, що користається кирилицею.
В 1658 році гетьман І. Виговський запропонував братнім полякам «Гадяцьку умову», попередньо схвалену Козацькою радою, тогочасним українським парламентом. За цією угодою Князівство Руське проголошувалось третьою складовою частиною Речі Посполитої поряд з Короною Польською та Великим Князівством Литовським. Зазначена угода в скороченому (в бік зменшення української автономності) була ратифікована Сеймом РП, але не стала історичною. Позаяк, не була виконаною через початок в Україні РУЇНИ.
Заяву президента Польщі про відсутність кордонів між РП та Україною в найближчому часі треба вітати. Найбільш надійною запорукою майбутніх міцних братерських відносин українців та поляків є спільні справи/12/. Такі, приміром, як організація візитів Святого Яна Павла ІІ в Україну чи проведення чемпіонату Європи з футболу водночас в двох державах.
Для наступного покоління європейців стане нормою існування в об’єднаній Європі двох держав однієї польсько-української чи україно-польської нації. Адже існують Німеччина та Австрія; Албанія й Косово; Бельгія, Нідерланди та Франція чи Швейцарія з трьох національностей. Процес взаємного зближення/збагачення не спинити.
І до українців, і до поляків починає приходити розуміння того, що мова ворожнечі між дома найближчими націями/2/ штучно нав’язувалась російською імперією та їх агентами протягом останніх трьох сторічь/3/. Мовою ненависті є застосування виступів, публікацій чи іншого поширення інформації, яка генерує агресію, що скерована проти людини, групи осіб за ознакою раси, національності, релігії, статі тощо. Ненависть особливо квітне під час війни.
Мова ворожнечі - поширення інформації, що суперечить принципу рівності людей. В Україні базова аксіома усіх міжнародних документів зафіксована в ст. 21 Конституції: «Всі люди є вільні й рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними».
Ми, на щастя, забуваємо поширення через медіа «мови ворожнечі» в україно-польських відносинах, організоване за президентства В. Януковича. Нагадаю осучаснені стереотипи про «імперську суть поляків», «масові вбивства мирного польського населення українцями», «вічні територіальні претензії катів українського народу» тощо/4/.
Політики, письменники, громадські діячі обох країн починають усвідомлювати, що українці та поляки є найріднішими, найближчими націями/5/ за всіма можливими показниками.
Як з’ясувати національну приналежність людини, один з біологічних батьків котрої належав до польського етносу/6/, а інший – до українського? Євреї протягом останніх двох тисяч років національність особи встановлюють виключно за національністю матері. Середньовічна Європа сповідувала протилежний порядок. Теперішня стадія людства визначає гендерну рівність в якості невід’ємного атрибуту цивілізації. Тобто, будь-яка видатна особа, батьки якої належали до двох різних національностей, є рівним чином предметом гонору обох народів/7/.
Щонайменше п’ять королів Польщі були напівукраїнцями. Зокрема, поляко/українцями вважали себе два найвидатніші польські королі, котрі врятували Європу. Це Wladzsław II Jagello (1362 – 1434 р. р.), засновник династії Ягеллонів, герой Грюнвальдської битви 1410 року, серце котрого за його заповітом поховане в м. Городок, Львівської області, та Jan III Sobieski (1629 – 1696 р. р.), герой Віденської битви 1683 року. Обидва королі є прямими нащадками короля Руси/України Данила, котрі вільно володіли тогочасними польською та українською мовами. Вони доклали багато особистих зусиль, щоб РП (Rzeć Pospolyta) стала не лише державою двох народів: польського та литовського, а й перетворилась на „Спільну Справу” трьох націй: поляків, українців, литовців.
До слова, руський король землі Галицької Данило, померлий в 1264 році, був старшим сином князя Романа Мстиславовича та Анни. Його предками по батьківській лінії були Володимир Мономах й об’єднувач Польщі Болеслав Кривоустий, по материнській – константинопольські імператори. Тобто, в жилах усіх найвидатніших королів Польщі та України текла і українська, і польська кров, говорячи історичними штампами.
Так само спільними і для українців, і для поляків є історичні постаті з родини Шептицьких чи Римського Папи Яна Павла ІІ (Кароля Войтили). Jan Paweł ІІ (1920 – 2005 р. р.) володів українською мовою, позаяк його мама Емілія Качуровська була українкою з Тернопільщини.
Нереально в одній статті перелічити більше чотирьох сотень видатних письменників, малярів, скульпторів, поетів, учених, котрі народились в Польщі та Україні чи мешкали на відповідних етнічних землях братніх націй/8/ і стали гордістю українського, польського народів.
Складно описати внесок польських меценатів, архітекторів в те історичне обличчя, котре мають відомі українські міста. Граф М. Потоцький побудував Почаївську лавру, фінансував спорудження в Україні майже тисячі храмів. С. Жолкевський збудував м. Жовкву. Я. Тарновський заснував м. Тернопіль. Архітектор, меценат В. Городецький спорудив три десятки будинків історичної частини Києва. Архітектор В. Домбровський – автор будинків центру Одеси, костелів в Миколаєві, Херсоні, Житомирі. Про внесок поляків у вигляд нинішнього Львова варто писати окремо.
Так само важко здолати і стереотипи, котрі насаджувались віками. Приміром, про «жорстокого завойовника» Галичини, польського короля Казимира ІІІ Великого. Спочатку треба поцікавитись тогочасним правом феодальної Європи, щоб зрозуміти – Казимир разом з іншими родичами мав законне право на успадкування Руського королівства Романовичів. Він в другій частині 14 сторіччя виявився лише спритнішим за інших. «Жорстокого» завоювання не було, інакше були б не менш жорстокі повстання проти чужоземця. Не було і кордонів державних чи напівдержавних утворень в теперішньому розумінні. Казимирівська політика відповідала тодішнім європейським династичним традиціям.
Ще один стереотип стосується твердження, що «кат українського народу» часів Хмельниччини (котрі радянська історіографія помилково називає національною революцією) Ярема – Міхал Вишневецький (1612 – 1651 р. р.) був етнічним поляком. Цей феодал, батько польського короля Міхала І Корибута Вишневецького, користувався польською та українською мовами. Позаяк був етнічним українцем. Тобто, найбільшу кількість повсталих проти шляхти (як польської, так і української) українських селян знищив етнічний українець Я. Вишневецький з українського роду Вишневецьких – засновників Запорізької Січі. Якщо українці вбивали українців, то це некоректно кваліфікувати як національно-визвольну війну/9/.
Мова ворожнечі та навіть непорозумінь між українцями та поляками взагалі зникне, як тільки прийде усвідомлення, що поляки й українці є одним народом/10/, з двох близьких етнічних груп, котрий створив дві держави. Рідніших націй, аніж українці та поляки, в природі не існує. Навіть в порівнянні з чехами/словаками, німцями/австрійцями, іспанцями/португальцями. Не росіяни та українці – один народ, а українці з поляками є отим «єдиним народом», про який продовжують розповідати російські пропагандисти. Називаю спільні риси братніх націй/11/.
Серед поляків ІІ групою крови володіють 39 % громадян, серед українців цю групу мають 40 % осіб. Третьою групою крови володіють 20 % етнічних поляків та 18 % етнічних українців. Форма черепу, колір шкіри, очей, середній зріст, національна кухня - спробуйте зовні відрізнити поляка від українця. Це неможливо зробити.
Релігійна толерантність, яка дозволяла в Галичині чи Волині, приміром, вільно укладати шлюби між представниками двох націй. Нові родини підлягали лише подвійній реєстрації: в польському костелі та українській греко-католицькій чи православній церкві.
Подібність мов. Українська мова є на порядок ближчою до польської, аніж до російської. Будь-який поляк розуміє українця і навпаки. В цих мовах існує однаковий принцип утворення шляхетних прізвищ для поляків, українців. Та й національний гімн в обох народів починається практично однаковими словами.
Більшість населення України та Польщі є християнами. Поляки з українцями майже одночасно (в 966 та 988 роках, відповідно) прийняли християнство, до розколу Апостольської Церкви на західну та Східну. Обидві нації розуміють, що спільна Європа – це в першу чергу спільні моральні закони, а не економіка чи спільна грошова одиниця.
Поважне становище жінки в українському й польському суспільстві. Лише в цій частині Східної Європи жіноцтво завжди мало стільки прав, скільки російські жінки не мали і не будуть мати ніколи. Особливо враховуючи чисельну перевагу мусульман серед населення РФ, прогнозовану в найближчому часі.
Україна й Польща, на відміну від північно - східного сусіда дотримуються угод про непорушність кордонів Європи після другої світової війни.
Пріоритет прав людини в РП та намагання будувати правову державу в Україні кардинально відрізняються від ситуації в тоталітарній РФ.
Польща та Україна є єдиними європейськими країнами, де ще з часів середньовіччя керівників існував принцип виборності влади. Поляки обирали королів (1573-1795 р. р.), українці вибирали гетьманів.
Україна та Польща довго і виснажливо боролись за власну незалежність в 18-20 сторіччях, в основному – з росіянами. Саме Росія (Московське князівство, Російська імперія, СРСР, РФ) неодноразово знищувала еліту польської та української націй.
Найбільші чисельні втрати населення у другій світовій війні понесли Польща та Україна.
Поляки є найбільшою слов’янською нацією, що використовує у власній писемності латиницю. Українці є найчисельнішою слов’янською потугою, що користається кирилицею.
В 1658 році гетьман І. Виговський запропонував братнім полякам «Гадяцьку умову», попередньо схвалену Козацькою радою, тогочасним українським парламентом. За цією угодою Князівство Руське проголошувалось третьою складовою частиною Речі Посполитої поряд з Короною Польською та Великим Князівством Литовським. Зазначена угода в скороченому (в бік зменшення української автономності) була ратифікована Сеймом РП, але не стала історичною. Позаяк, не була виконаною через початок в Україні РУЇНИ.
Заяву президента Польщі про відсутність кордонів між РП та Україною в найближчому часі треба вітати. Найбільш надійною запорукою майбутніх міцних братерських відносин українців та поляків є спільні справи/12/. Такі, приміром, як організація візитів Святого Яна Павла ІІ в Україну чи проведення чемпіонату Європи з футболу водночас в двох державах.
Для наступного покоління європейців стане нормою існування в об’єднаній Європі двох держав однієї польсько-української чи україно-польської нації. Адже існують Німеччина та Австрія; Албанія й Косово; Бельгія, Нідерланди та Франція чи Швейцарія з трьох національностей. Процес взаємного зближення/збагачення не спинити.
Коментарі
1. О, не знав, що це можна. Ну, звісно, чув, що деякі політики мають подвійне громадянство, але вважав це порушенням закону.
2. Думаю, що автор є націоналіст за світоглядом, тому він використовує тут і далі поняття нації не як спільноти громадян певної країни (це категорія суспільствознавства), а саме як дещо менш конкретне, але більш пафосне, вічне чи сакральне.
3. Досить несподівано: Росія як та невістка винна у україно-польській ворожнечі.
4. Не певен, що Янукович щось таке організовував, але точно знаю, що Кучма і Порошенко дещо зробили для україно-польського порозуміння, примирення й спільного майбутнього, то варто було б про це згадати.
5. Аби мова йшла про етноси, то все було б просто і зрозуміло: східні, західні й південні. А з націями в націоналістичному розумінні так не може бути, бо ніколи невідомо, де ж закінчується одна і починається інша. От, скажімо, галичани у довоєнній Польщі розмовляли українською, але були частиною тодішньої польської нації (в науковому розумінні). А в націоналістичному розумінні ОУН вони були, мабуть, частиною української нації?
6. Тут йдеться не про нації, а про національності, так же? Або етноси. Національність - це графа в документах, які громадянин або державний службовець має заповнити в певній ситуації. А етнос - це категорія суспільствознавства. Без сумніву, це близькі поняття, але використовуються по-різному, в різних цілях.
7. Автор забув згадати про основний метод визначення етнічності чи національності: самоідентифікація. І, зрозуміло, про бікультуралів, тобто людей, що використовуючи регулярно і вільно у своєму житті дві мови, вважають себе належними одночасно до двох етносів. Може й трьох чи більше - тоді йдеться про мультикультуралів чи космополітів, людей, що вважають себе належними до людства загалом, а не до його окремих етнічних складових. Зрозуміло, що національна самоідентифікація, як і політична, то важлива частина прав людини.
8. Тут постають два питання щодо нації у розумінні націоналіста:
8.1 Що таке етнічні землі нації?
8.2 Що таке братні нації?
Хоч мовою суспільствознавства все дуже просто: сучасні українська і польська нації мають як спільну історію, так і етнічну спільність чи взаємопроникнення - деякі етнічні українці є громадянами Польщі, а етнічні поляки - України. Ну і не можна ж не згадати про непорушність державних кордонів, яку Європа, здолавши нацизм, поставила для себе за базовий принцип.
9. Мабуть, це питання до істориків. Але можна точно передбачити, що дві кафедри і чотири професори будуть мати свої точки зору і свої зауваження щодо цього питання. З якими варто буде суспільству познайомитись, щоб мати збалансований підхід.
10. Я просто ляснув себе по лобі: це ж теза Путіна! Як так може бути? Потім зрозумів: однакова ідеологія продукує однакове бачення. Яке передбачає використання не наукових категорій, а спеціального націоналістичного словника. Бо як сказати "єдина нація з двох етносів", то все було б ясно: спільна, єдина держава. А як "один народ" чи то у Путіна, чи у пана Яна - то ніхто не знає, що ж мається на увазі.
11. Тільки що були згадані етнічні групи (чогось не етноси), то чому ж тепер "нації"? І далі - аж до слів про "спільні справи", це коментар №12 - дуже багато можна помітити у автора помилок чи відверто хибних тверджень, на яких я не хочу зупинятись. Бо набагато важливіше те, що сказано про спільні справи.
12. Абсолютно! Хто ж не погодиться! Тільки в європейській практиці не використовується слово "братерські". Це нагадує про СРСР, там були братні народи. Між іншим, так само і в межах Варшавського договору чи соціалістичного табору. Тож краще, мені здається, казати про партнерство, співробітництво, так же? На рівні націй чи держав, на рівні громад (населених пунктів, регіонів), на рівні громадських організацій (партій, неурядових організацій), нарешті на рівні окремих громадян або й родин, які мають спільний інтерес, спільну справу, прагнуть якоїсь спільної мети. Наведені приклади - про Папу чи футбол - то, мабуть, варте уваги, але в мене є інша пропозиція, більш конкретна і, як здається, більш реалістична - про неї в другій частині.
Протокол
20.05 Лайк від пана Яна публікація другої частини одержала відразу, встановили дружній ФБ-зв'язок. А Павло Гай-Нижник і Олег Верник лайкнули запрошення до розмови - то процес пішов. 1046 переглядів другої частини і 13 цього тексту.
21.05 Дещо про порозуміння між народами, які розмовляють геть різними мовами.
22.05 В Беларуси мое приглашение понравилось аж четырем читателям. Вернее, читательницам. Одна из них приняла предложение ФБ-дружбы. Но разговора публичного не получилось. Админ удалил мое сообщение и, соответственно, лайки. Но, возможно, мы что-то придумаем с моей новой знакомой?
24.05 В одній із спільнот, де я ставив запрошення утворилась мікро-група:
Ну поки що тільки лайки, але я сподваюсь, що хтось щось і додасть до нашої з паном Яном розмови.
25.05 Знайшов несподівану підтримку у одного відомого автора стосовно того, що прогрес суспільства залежить від кожного з нас, від того, як ми вирішуємо конкретні завдання (може, от, про польсько-українські відносини). Від кожного в міру того, як ми вміємо єднатись, працювати разом.
29.05 Перша частина 3100 переглядів, друга 6600, на цьому тексті 35 переглядів. І жодного слова. В тому числі і від пана Яна. Щось йому не сподобалось.
24.06 Друга частина 9105 переглядів, а тут 37... Процес повільний, але, може, таки до чогось приведе? До речі, є дотична тема.
Немає коментарів:
Дописати коментар
Будь ласка, не вагайтесь, Ваша думка важлива.