Собчак, але той, а не та

Так, так, був привід згадати про Анатолія Собчака. Виявилось, що ЮТюб тут може допомогти:

Ну і сьогодні дуже цікаво було побачити тодішню позицію пана Анатолія. А джерело таке: 

«Без ретуши», 08.01.1992.

«Я считаю, что сегодня мы получили наиболее опасный симбиоз — симбиоз бывшей партийной номенклатуры. Причём мы же с вами знаем, что на Украине коммунистический режим носил наиболее заскорузлый, щирый характер\1\. Я сам, в моих жилах течет ровно столько украинской крови, сколько и русской\2\, поэтому я могу говорить об этом совершенно спокойно. Меня больше всего беспокоит этот симбиоз крайних националистов с такой номенклатурой, консервативность которой была очевидна для всех. А сегодня они очень быстро нашли друг друга. И если вы обратите внимание, в речах руководства нынешний Украины ни слова о правах человека, о правовом государстве\3\. Они все начинают и заканчивают словами о независимости. Теперь мы видим, какую именно независимость они избрали. Для этой их независимости нужна, прежде всего, армия, которую они сколотили как можно в короткие сроки, затем понабился ещё и Черноморский флот\4\. Я не сомневаюсь, что завтра они предъявят свои претензии на ядерное оружие\5\».

1. Тут не дуже конкретно з тим особливим характером українського комунізму. Але як "ми ж з вами це знаємо", то ясно, про що йдеться. Про маніпуляцію.

2. В подальшому прояснилось, що пан Анатолій має чеські і польські коріння, але хіба в цьому справа? Хіба якась самоусвідомлена етнічність дає якісь додаткові права тому чи іншому політику, аналітику чи журналісту? Інша справа, як людина жила в певній країні чи присвячувала професійний інтерес відповідним дослідженням - ну тоді вона набуває статусу експерта. А якась міфічна "кров". За Гітлером?

3. Не знаю, може я вже забув, але здається. що незалежність розглядалась тоді всіма політичними силами в Україні саме як крок до Європи. А не, скажімо, до Китаю.

4. Чому це дивує пана Анатолія? Мабуть, тому, що розділення СРСР не виглядало в його свідомості якимось симетричним процесом, коли Україною, Грузіє чи Казахстаном ставало все те, що знаходилось на відповідній території? 

Принагідно згадалось його чуте колись зауваження щодо Гоголя як українського письменника. Зрозуміло, що юрист і політик міг би сказати про російського письменника українського походження, що дав світу розуміння спільної історії цих двох народів. Втім пан Анатолій обмежився певною інтонацією, виразом обличчя, які можна сьогодні пригадати з того, що показує ЮТюб. Ну і згадати ще раз про імперські коріння російської свідомості. На прикладі.

5. А це вже головний присуд історії пану Анатолію: Україна свою ядерну зброю віддала, а його нащадок чи вихованець демонструє світові своє розуміння її призначення.

Втім, вже як взялись дивитись, то, може, продовжимо тему?

І ось під яким кутом зору: як відкинути конкретний зміст обговорюваних питань і зосередитись на форматі, технології, то хіба не хотілось би нам сьогодні бачити саме такий діалог, саме таку дискусію наших політиків? Кандидатів на мерів, лідерів партій чи їх місцевих організацій. Щодо їхніх програм, конструктивних пропозицій відносно того, що і як треба робити і місту, і регіону, і країні в цілому. А? Чогось в нас цього ніяк не виходить. Ну в Росії зрозуміло, в чому справа, там диктатура чи тоталітаризм. А в нас же демократія. Омріяна Анатолієм Собчаком.